Векліч Юлія, 2 курс, Прилуцький технічний фаховий коледж

Вчитель, що надихнув на написання — Мелащенко Світлана Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Перший день війни. Ранок, який кожен з нас пам’ятатиме все життя. Спочатку було важко зрозуміти наскільки все серйозно. В голові все ще крутились звичні питання: чи йти сьогодні до школи, що вдягти, як написати контрольну. Здавалось, що всі новини це просто поганий сон і ось-ось усе закінчиться. Але прокинутись так і не вдалось. Кожен новий вибух повертав в реальність, страх все сильніше стискав серце, а усвідомлення того, що з нами відбувається боляче ранило. Стало ясно зрозуміло: вже не буде так, як раніше. Вибухи, сирени, новини про бої – усе це стало частиною щоденної реальності.

Пам’ятаю, як вперше довелось спуститись в підвал, відчайдушні спроби заглушити думки про те, що там все й закінчиться. Досі пам’ятаю той невимовний страх, що паралізував все тіло.

З часом страх змішався зі злістю. Я не розуміла чому хтось має право нищити чужі життя, так жорстоко і безжально руйнувати домівки, цілі міста, вбивати дорогих нам людей. Я гнівалась на тих хто приніс цю війну, хто підтримував її або повністю ігнорував. Часом ця злість давала сили боротися, хоч іноді здавалось, що сил більше немає. Проте як би дивно, абсурдно і страшно це не звучало та з часом до всього звикаєш, війна стає твоєю буденністю і змінює тебе назавжди.

Страх і ненависть змінюються на порожнечу. Вибухи і сирени не викликають паніки, лише короткочасну стривоженість, після чого знову повертаєшся до звичного життя.

Водночас попри все я бачила і світлі моменти. Люди, які стояли пліч-о-пліч, незнайомі, але об’єднані спільною метою. Волонтери, що попри ризик власному життю поспішали довезти допомогу в найгарячіші точки. Лікарі, які безперестанку рятували життя. Всі вони стали для мене символом надії і прикладом того, що попри все жахіття людяність не зникла. І я дуже рада, що змогла стати частинкою цього і зробити свій вклад в перемогу. 1000 днів війни…

Ніхто не знає скільки ще доведеться пройти, але очевидно одне: ми не можемо здатись і відступити.

Настане день і ми зможемо відбудувати своє майбутнє на руїнах цієї війни. Правда за тими хто цінує свободу, а свобода, як кажуть, варта життя.