Моя донька - неймовірно талановита дівчинка. Вона професійно займається східними танцями, малює, любить плавання та їзду на велосипеді. Минулого року вона посіла перше місце на конкурсі в Будапешті зі східних та циганських танців. Її надихає дружня атмосфера серед підлітків, а відштовхує агресія. Вона дуже класно танцює і мріє лише про одне - поїхати на море.

До того як ми змогли виїхати з Лисичанська, дитина перебувала під постійними обстрілами. Тепер наше рідне місто окуповане. Зараз ми мешкаємо вп'ятьох в одній дуже маленькій кімнаті в гуртожитку. Умови просто жахливі. У доньки, якій вже 16 років, немає змоги нормально вчитися та готуватися до іспитів, а маленькій дитині зовсім немає простору для ігор. Мені дуже хочеться, щоб старша донька хоча б трохи пожила в гарних умовах і змогла психологічно перезавантажитись.

Найстрашніший день для нашої родини - 2 березня 2022 року. Тоді ми намагалися виїхати евакуаційним потягом з Лисичанська і на залізничному вокзалі потрапили під жахливий обстріл. Сховатися було ніде. Ми просто стояли з дітьми під деревом і вважали, що це кінець. Цей страх досі живе в нас, поки ми намагаємося виживати в тісноті та невідомості.