Ласкава Аніта, 10 клас, Черкаська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №18 імені В'ячеслава Чорновола

Вчитель, що надихнув на написання — Шатило Світлана Сергіївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року. Несподівані страшні вибухи навколо, виття ракет, гул літаків, страх, невідомість, відчай… Із новин стало відомо, що розпочалася війна, але душі моїй не вірилось. Підступний лютий ворог не очікував такого опору українців. Плани за три дні взяти Київ не збулися. Народ України обʼєднався в боротьбі з ворогом, тому що в серцях кожного з наc - дух свободи, нескореність і безмежна любов до матінки-України.

Моя сімʼя, на відміну від багатьох інших, не покинула свою Батьківщину, не втекла за кордон у пошуках кращого життя, тому що вірить у безперечну перемогу нашої армії в боротьбі з ворогом-агресором.

Я вважаю, що в такий важкий момент для нашої країни обовʼязково треба підтримувати ЗСУ.

Проте, скільки горя за 1000 днів принесла ця клята війна. Незліченна кількість скалічених доль, втрата найдорожчого й найрідніших - це рана, яка ніколи не загоїться.

Але стійкість, витримка українського народу, уміння боротися до кінця - це те, що здивувало світ, який став захоплюватися нашою нездоланністю. Зараз вважають, що ЗСУ - одна з найсильніших армій у світі. Чому? Тому що ми боремося за своє, за рідну землю, за свободу. Єдність нації, биття сердець в унісон - такою є моя країна. Наша незламна боротьба триває завдяки воїнам-захисникам та людям, які намагаються допомогти їм. Це підтримка волонтерів та донати небайдужих українців для армії, які стали вже обовʼязковими. Моя родина допомагає ЗСУ, чим може, задля перемоги. Я беру участь у заходах, організованих у школі на підтримку воїнів, навідую евакуйованих тварин в притулках, купую корм, бо їм також треба увага й турбота. 

Я закликаю всіх не бути байдужими до бійців, які стали інвалідами, до переселенців, у яких війна забрала все.

Інформаційний фронт також є невід’ємною частиною конфлікту. Моя сімʼя завжди публікує акти тероризму ворога, щоб всі держави бачили і чули про сьогодення в Україні. Запобігаємо поширенню фейків та довіряємо лише перевіреним джерелам !

Оце таке моє життя сьогодні, такий мій шлях. Знаю, що це незначна допомога, проте, маленькі справи кожного ведуть до неодмінної перемоги. Думаю, слід любити кожен день, який дарує нам доля, і проживати його треба плідно. Це дасть сенс вижити, бо якщо ми всі зневіримося, то що буде з нашою рідною землею ? Радійте всьому : квітчастим українським полям, заходу сонця на небосхилі та світанкам, що пробуджують життя. Мені важко дізнаватися про горе і біль людей, які втратили у цій війні рідних. Нелегко мріяти про завтра, проте слід жити й не зневірятися. Ніщо не є вічним, і ця війна також, та, безперечно, саме завтрашній день буде кращим за попередній, бо він буде переможним.