Рідне місто Анатолія – Чорнобиль. Після трагедії 1986 року чоловік продовжував працювати там вахтовим методом. Першим, кому він зателефонував 24 лютого, були знайомі з зони відчуження – по Чорнобилю вже їздили російські танки. Анатолій одразу доєднався до волонтерської спілки «Відсіч» і за першої змоги поїхав з гуманітарною допомогою в рідне місто. Найбільше, про що мріє чоловік сьогодні – побачити рідну країну знову мирною і квітучою, тому задля цього продовжує активно допомагати фронту.