Кінащук Михайло, 9 клас, Камʼянський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кінащук Марія Михайлівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Найуспішніші люди - це ті, хто роблять свою улюблену справу, помічають маленькі радості та завжди оточені позитивними людьми. І вони можуть бути щасливими, коли насправді допомагають іншим. У Святому Письмі сказано: «Велика честь і велика слава Тобі служити й задля Тебе всім іншим погорджувати.» Ці слова, безумовно, відображають сутність життя. Є доказом того, що без допомоги, без підтримки один одного не існувало б справжньої людяності. Моя історія - це яскравий приклад того, як доцільність допомоги визначає хід подій у житті людини.

Не буду акцентувати лише про момент мого народження, а хочу звернутися до більш широкої теми - сили допомоги, яка починається з найменших жестів, звуків і веде до суттєвих змін.

Досить часто ми стикаємося з простими, на перший погляд, ситуаціями, які змінюють наше сприйняття світу. Наприклад, коли в дитинстві я вперше піднявся на ноги після операції, мій батько, тримаючи мене за спину, повільно підштовхував, вказуючи правильний шлях. Його руки були міцними та надійними, а слова підтримки - важливими. Саме ця маленька допомога дозволила мені подолати страх і вперше відчути справжнє відчуття свободи, віри в себе.

З того часу зрозумів, яка велика роль підтримки у кожному важливому моменті життя. Ще раз пересвідчився, що найкращі речі в житті безкоштовні.

Переконаний, що життя полягає не в тому, щоб отримувати і мати, а в тому, щоб віддавати і бути. Кожна подія має в собі потужний заряд емоцій і змін, і за кожною з них - підтримка інших людей. Ми не можемо стати тими, ким є зараз, без тих, хто вірить у нас, хто допомагає йти через труднощі, навіть коли все здається неможливим. Адже навіть миті народження та становлення, моменти перших кроків або досягнень - усе це супроводжується доброзичливими руками, що підтримують нас.

Ще раз переконуюся, що життя полягає не в тому, щоб знайти себе, а в тому, щоб створити себе.                                                      

Іноді здається, що світ занадто великий і важкий для однієї людини. У мене, дякуючи Всевишньому, не було чогось «великого»: ніхто не рятував мене з пожежі, не дарував мені друге життя. Усе, як завжди – дні за днями. Однак, між звичайною буденщиною буває й таке, що формує особистість, тобто – стаєш собою. Як зазначав Марк Твен: «Два найважливіших дні у твоєму житті – це день коли ти народився, і  день, коли ти дізнався, чому».

Підказкою «чому» є найкращий друг – мама, людина, яка ніколи не заздрить, не критикує, не бажає поганого.

ЇЇ сила допомоги – очі, звідки виблискує велика любов та гордість до мене. Вона дає силу йти далі, утверджує віру, завжди налаштовує мене на тому, що справжня зміна починається не тоді, коли змінюються обставини, а коли змінююся я, тобто дає шанс рухатися далі.

Тема допомоги часто звучить у літературі. Прочитавши "Тараса Бульбу" Миколи Гоголя, я зрозумів, наскільки важливою є допомога в найважчі моменти життя. Коли Бульба намагається врятувати свого сина Андрія, він не лише демонструє батьківську турботу, а й виявляє глибоке розуміння того, що без підтримки неможливо подолати навіть найбільші труднощі. Це цілий спектр емоцій, починаючи від безмежної любові до гіркої зради.

Думаю, що справжня допомога полягає не лише в фізичній підтримці, але й у глибокому розумінні емоційної і моральної потреби людини. Людина не може бути щасливою, якщо вона не має кому допомогти.

Ми не існуємо у вакуумі. Справжнє щастя приходить тоді, коли ми відчуваємо, що можемо бути корисними, коли наша підтримка стає вирішальною. Як на мене, допомога - це не просто велика доброта, це мрія, це сила, це спосіб побудувати взаємоповагу в суспільстві. Тепер починаю розуміти, що іноді у моєму житті теж трапляються моменти, коли допомога стає доленосною. До війни у мене проходило безтурботливе дитинство, сповнене опіки від батьків, старшого брата та навіть від молодшої сестри.

Уже на третьому місяці війни я подорослішав: став розрадою та підтримкою для мами та оберегом для сестрички. Від татуся й старшого брата - перейняв господарство.                               

Зараз я зрозумів: допомога - це не завжди щось велике, це може бути просто те, що робить іншу людину трішки кращою, сильнішою, впевненішою. Вона не завжди приходить від тих, кого ми чекаємо, може бути абсолютно неочікуваною. Іноді один погляд чи одна фраза зінюють світ. Завдяки допомозі, ми не лише рятуємо інших, а й передусім себе.

Добре запам’ятав слова українського філософа Григорія Сковороди: «Щастя не в тому, щоб мати все, а в тому, щоб віддавати все, що можеш».

Допомога - це те, що живить душу, дає можливість бути корисним і відчути себе частиною чогось більшого, ніж ти сам. Зрештою, навіть моє народження - це результат допомоги. Завдяки моїм батькам я отримав шанс побачити цей світ, пізнавати його, будувати свою долю з перших жестів та звуків. Їхня підтримка у ті найперші моменти життя стала початком всього, що я пережив і переживаю досі. І хоча ми часто забуваємо, що є частиною чогось великого, слід пам'ятати, що кожен момент життя - це можливість допомогти, змінити, підтримати і, таким чином, змінити все.