Війна для Валентини Леоненко, корінної жительки села Ніжиловичі, почалася з того, що вони з донькою почули вибухи. Лінія фронту проходила дуже близько. Вибухи та спалахи від роботи артилерії були таки, що люди аж пригиналися та закривали очі руками. 8 березня староста села попередив їх, що залишатися занадто небезпечно. «Увечері ми поїхали, куди очі бачили», – згадує Валентина. 

Повернулись 14 квітня. Застали страшну картину – скрізь були вирви та руйнування. Домівка Валентини теж постраждала: «Страшне! На городі впало… У сусідки теж. Шибки були вибиті, вирвало двері…», – розповідає жінка.

Попри те, що треба було відновлювати житло, Валентина долучилася й до волонтерського руху. Вже третій рік вона плете сітки для  бійців: «Побачиш по телевізору, як там хлопці наші чекають на ці сітки, хочеться бігти й робить, щоб їм допомагати. Це затягує, наче магніт», – каже співбесідниця. А допомагає праці – спів. Співати Валентина любить: «Плетемо та співаємо. Я 40 років завідувала клубом», –  із теплотою  розповідає волонтерка.