Сенник Таїсія, 9 клас, гімназія "Міленіум" м. Києва

Вчитель, що надихнув на написання — Лозбина Альона Василівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Майже 3 роки — це 1000 днів війни, болю, скорботи та втрат. 1000 днів , які здавалося, розтягнулись до безкінченності. Ці 1000 днів змінили усе: мрії, надії та ритм життя.

Перші дні війни були для меня шоком. Кожен звук сирени та вибух руйнували ілюзію безпеки.

На третій день сусідів в будинку майже не залишилось.

Усі з жахом на обличчі намагались втекти від війни. Людьми керували страх та паніка. Першу добу ми були дещо розгублені, але не піддалися загальній метушні. Ми не могли побігти і залишити стареньких бабусь та дідусів, тому було прийнято рішення залишитись в Києві, об'єднатись і допомагати один одному.

В перший же день війни мій тато віддав гараж під потреби військових, а мама віддала свою машину для допомоги ЗСУ, щоб перевозити металеві їжаки, пісок а також ліки і їжу для тих, хто залишився в порожньому місті.

Мені було лячно побачити завжди веселого хрещеного у військовій формі зі зброєю в руках. Мене вразила рішучість, яку я побачила в його очах.

Через тиждень здавалось, що наша квартира перетворилась на штаб, в якому постійно були знайомі батьків, і кожен робив якісь важливі справи для того, щоб вистояти в ці скрутні часи. Але це надавало впевненності в тому, що все буде добре.

Телефон не замовкав:

– Ти як?

– Все добре! Ми живі!

Через рік було дивним відчуття, що ти на слух розрізняєш звук прильоту і збиття, звук шахеду і крилатої ракети, звук роботи Петріот та Iris T, але такими для нас стали реалії війни.

Самим страшним є те, що війна забирає життя і залишає за собою руїни. Вона не дивиться чию кров вона буде пити сьогодні: жінки чи чоловіка, дідуся чи немовля. Їй байдуже, кого вона залишить безхатьком, калікою, вдовою або сиротою. Вона безжалісна і дуже жорстока.

За ці 1000 днів я подорослішала. Кожен день війни став для мене випробовуванням, а також і уроком. 

Зовсім по іншому стали сприйматись слова «мирне небо», «рідна Батьківщина», «свобода» і «незалежність». 

І стало зрозуміло наскільки крихким і водночас безцінним є людське життя і немає нічого в світі важливішого за нього.

Тому завжди треба памятати слова відомої української поетеси Ліни Костенко: «Ми маємо залишити своїм нащадкам не тільки память про війну, а й уроки, які ми з неї винесли».