Вероніка Надєіна,9-Б клас, Запорізька гімназія №93

Вчитель, що надихнув на написання есе - Хода Анастасія Володимирівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У кожного є близька людина, котрій можна довірити будь-що. В мене також була. Її звали Таня. Для мене вона була променем світла. З нею завжди можна було порадитися і відверто поговорити. Поруч із нею в мене ніколи не виникало почуття непотрібності - усе тому, що вона завжди підтримувала у скрутні часи.

Ми познайомилися у восьмому класі, коли вона стала частиною нашого класної спільноти.

Побачившись, ми одразу знайшли спільну мову і поступово почали більше спілкуватися, аби пізнати одна одну. Відтоді ми стали нерозли́йвода, наче тіло і тінь.

Тетяна - дуже відкрита та щедра людина. Вона дивилася на світ очима сповненими щирості та добра, у людях шукала хороше, а в житті - надію. Ніколи не була байдужою до тварин, що потребовували допомоги, часто носила з собою корм для безхатніх кішок чи собак.

Вона казала: «Я не можу дивитись у їх сумні очі, коли люди проходять повз». Її мета - робити добро, а не досягати якогось визнання. Це говорить про те, яке велике було в неї серце.

Згодом, Таня вирішила долучитись до команди «Мяв-Гав Community», де активно заохочувала учнів нашої гімназії брати участь у зборах коштів для собак з притулків. Також, вона, разом з бажаючими учнями, їздила у притулок вигулювати цих беззахисних тваринок. Вона усіляко намагалась залучити молодь до цих заходів, проявляла ініціативу та поборола свій страх перед публікою заради своєї мети. Саме у той момент я зрозуміла: вона - справжній лідер.

Усе це було не дарма, бо дивлячись в очі цуценят, сповнені радості, можна було зрозуміти, що це і є справжній сенс допомоги - дарувати турботу тим, хто не може попіклуватися про себе. Тоді я була по справжньому щаслива, бо в мене така подруга.

Прийшла зима. Різдво, День Святого Миколая та інші свята - мить радості серед холодних довгих буденних днів. А ось Таня не була великою шанувальницею цієї пори, та ми все одно  разом чекали на зимові свята.

Проте….  Цього разу все було інакше. Велика трагедія зруйнувала мій світ.

Шосте грудня. День Святого Миколая – загадування бажань та здійснення мрій. Все було чудово, аж до вечора. А потім почалися вибухи, вимкнули світло; тоді здавалося - це найгірше, що могло статися у той день. Як же я помилялася.

Наступного ранку я дізналася страшну, жахливу звістку – Тані більше немає.

Людина, що була для мене невід’ємною частиною мого життя, загинула разом з її мамою внаслідок страшних, безжаліснихх обстрілів агрессора. Їй було лише чотирнадцять.

Я дуже довго не могла у це повірити. Я не хотіла приймати той факт, що моєї Тані більше немає.

Тоді мій світ зруйнувався, я не знала чи зможу жити далі, але надавала сил пам’ять про неї.

Не дивлячись на те, що ми більше ніколи не побачимось у цьому світі, я відчуваю її присутність у важкі моменти. Усе тому, що вона назавжди залишиться в моєму серці.

Постійно згадую наші зустрічі, коли все було добре, не було турбот; тоді я навіть не здогадувалася, як сильно буду сумувати за нею. В моїх очах вона завжди залишиться життєрадісною, щирою і доброю до всіх дівчинкою. Для мене Таня - справжній герой!