Леся Згоба, 5 курс, Міжнародна академія управління персоналом
«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»
Цей пост хочу залишити на памʼять про сьогоднішній день. Хоча думаю я не забуду його ніколи. Недавно натрапила в інтернеті на таке відео де військовий з сумками просить підвезти і ніхто не пригальмував. Мені було водночас боляче і дуже обурливо. Невже ми живемо у такому гнилому світі. І тут всесвіт надає мені шанс. Поспішаючи сьогодні до свого психотерапевта по дорозі бачу військового, який иде узбіччям з трьома сумками в руках і двома рюкзаками на плечах. Погода неприязна, сьогодні був дощ, вітер і дуже зябко. Коли я пригальмувала і вийшла з машини Олексій (як я згодом дізналася) йшов до мене з обережністю і навіть не довірою. Я відчула, як і зовнішні так і внутрішній сильний холод. Все ж майже мовчки чоловік погодився, щоб я його підвезла. Запитавши звідки і куди прямує Олексій, почула дуже неохочу і лаконічну відповідь. В машині панувала тиша. Я відчувала сильну втому, біль і сильну зневіру. Мені часом комок в горлі стояв.
Олексій повідомив, щоб я зупинила на перехресті вулиць Стрийська-Наукова, він зачекає дві години свого побратима на лавочці. Все ж мені вдалося переконати пригостити його кавою десь в теплому місці. І ми заїхали в ресторан «ГОПАК». Нас зустріли дуже тепло і щиро. Після того, як Олексій випив каву і ліки від болю (переніс множинні поранення і травми і це було видно ), почав зі мною балакати, розкриватися.
Показав фото своєї сімʼї. І на тих світлинах прекрасні і дуже гарні люди. І о чесно я не одразу впізнала на фото нового знайомого. На фото незний чоловік років тридцяти, а зі мною виснажений військовий років сорок пʼяти. І знову я ковтала сльози в серці. Показував свої роботи, які вони роблять з гільз, жалівся, що не бачив свою дочку більше двох років. А саме болюче, що він нікому не потрібен і йому надзвичайно важко знаходитись у Львові.
Це була коротка і дуже душевна розмова. В ресторані Олексія нагодували безкоштовно. Це було дуже приємно.
Коли ми прощалися, я відчула вже тепло і мене переповнювали емоції. Не так багато треба робити для людини, щоб побачити вогник в очах. Треба бути просто небайдужим. А ще отримала монетку колекційну в подарунок...