Ахременко Катерина, 10 клас, Високівська загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів Роздольської сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання — Тихоненко Марина Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Відверто кажучи, я майже не пам’ятаю, яким було моє життя до війни та на її початку. Проте, спробую поділитися своїми спогадами. Це був складний час — фізично й морально. Я вже навчалася дистанційно, і здавалося, що все навколо змінюється, але ці зміни почали торкатися не лише країни, а й мене особисто.

Під час перших місяців війни я почувалася ізольованою. Майже увесь 2022 рік була замкненою, спілкувалася тільки з однією людиною, яка, як виявилося, мала на мене негативний вплив.

Але в той самий час я усвідомила, що для того, щоб пережити війну і стати сильнішою, треба змінюватися. Мені вдалося знайти нових друзів, і серед них була Настя — людина, яка допомогла мені не тільки вийти з ізоляції, але й відкрити для себе новий світ знань. Я почала читати більше книг, поповнювати словниковий запас, вдосконалювати манеру спілкування.

У 2023 році моє життя продовжило змінюватися. Завдяки іншим важливим людям, я стала більш активною: почала писати, формулювати свої думки і розвивати свою особистість. Писати було моїм способом обробити реальність війни, знайти в ній сенс і власну силу. Проте були й інші люди, які спробували змінити мене в гіршу сторону, змушуючи відчувати себе емоційно закритою та холодною. Вони залишили свій слід у моїй душі, але водночас ці труднощі загартували мене, дали змогу переосмислити багато речей і зміцнити власну волю.

Один із переломних моментів у моєму житті стався 1 травня 2023 року, коли я записалася на бокс. Це стало моєю власною «боротьбою» — не лише фізичною, а й духовною.

Спорт допоміг мені знайти внутрішню силу, витривалість і відвагу, які так важливі у час війни. Він навчив мене, що кожен бій — це не просто фізичне змагання, а виклик самому собі.

Так само, як наші воїни захищають країну на передовій, я відчувала, що моя боротьба теж має значення, хоч і на іншому фронті.

Зараз я не можу не згадати про людину, яка допомогла мені зрозуміти, що бути сильним — це не лише про фізичну силу. Мій хлопець став для мене тією опорою, завдяки якій я навчилася цінувати себе, не боятися висловлювати свої почуття та просити про допомогу. Він допоміг мені зрозуміти, що підтримка близьких — це не слабкість, а наша найбільша сила, особливо під час війни.

Війна змінила мене, як і кожного українця. Але вона також навчила мене жити з новими цінностями. Я стала іншою не лише зовні, але й внутрішньо. І хоча ці зміни були складними, вони допомогли мені зрозуміти, що ми всі боремося на своїх фронтах — хтось на передовій зі зброєю в руках, хтось на інформаційному полі бою, а хтось у своєму повсякденному житті, намагаючись зберегти людяність та віру в майбутнє.

Моя мама завжди казала:

«Навіть у найжахливіші часи війни найкраще, що можна зробити, — це намагатися жити далі, як і до цього, щоб не втратити себе». І тепер, за майже три роки війни, я розумію, що вона мала рацію. 

Ми всі навчилися жити з війною, але найголовніше — ми навчилися не втрачати себе і свою силу. Війна зробила мене сильнішою, і тепер я готова до будь-яких викликів, які ставитиме переді мною життя.