Гаврилюк Таїсія, 9 клас, Заклад загальної середньої освіти "Сторожинецький ліцей №1"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Жиравська Світлана Любомирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Мені пощастило більше, проживаючи в області, де з початку повномасштабного вторгнення не було серйозних руйнувань, але в голові війна , яка калічить і руйнує кожного дня, краде дитинство, вбиває найрідніших, забирає домівки. Для мене війна – це страх людей, повне руйнування міст, селищ, домівок, пам’яток, горе, загиблі на фронті.

Так,  війна не зачипила нас впритул, проте щомісяця приходять сумні звістки про загибель на фронті наших місцевих жителів, які залишили сім`ї та дітей, щоб захистити Україну.

Мені було чотири, коли росіяни вторглися на мою землю. Донецьк, Луганськ, Крим…  Мій Крим, український Крим, куди хотів звозити батько мене маленьку. Мій Донецьк та Луганськ, куди чотирьохрічною я хотіла відправляти малюнки на підтримку футболістів, а не військових, які дивлячись на мої недосконалі малюнки, дозволяли собі трішки посміхнутися.

Одинадцять років – на думку європейців, це дитина, яка навіть не є  підлітком, але це всього лише для європейців.

Саме в мої повних одинадцять років російська влада вирішила захопити більшість територій України, проте їм не вдалося. І вже не вдасться, тому що українці продемонстрували свою волю та готовність боротися за свою незалежність. Моє життя назавжди змінилося двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року.

Спокійні та безтурботні дні залишились далеко в минулому. А сигнал «Тривога» став буденністю.

Зараз Україна переживає найскладніші роки своєї незалежності, кожен українець, живучи в умовах війни, несе надзвичайну відповідальність за майбутнє нашої країни. Особлива відповідальність покладається на нас, майбутніх випускників, майбутнє України.

Я часто уявляю, як буду жити після війни, як не буде комендантської години, як вступлю до вишу та відчую ці «особливі студентські роки». Мої діти будуть рости у вільній країні, ходити до української школи, вчитися за підручниками української редакції.

Я щиро сподіваюся, що найближчим часом війна закінчиться, мої мрії стануть реальністю. Військові повернуться у свої домівки до  рідних та близьких і ми разом відбудуємо нашу країну - вільну, квітучу Україну.