Юрченко Станіслав, 13 років, учень 9-го класу гімназії №17 м. Кам'янське 

Вчитель, що надихнув на написання есе: Крупко Наталія Іванівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Війна… Ми про неї читали в книжках, бачили в кіно, чули на уроках історії. Я ніколи не думав, що це слово увійде в мою лексику, в моє життя, в моє сьогодення, в мою душу.

24 лютого ХХІ століття. Ми чекали весну, тепло, квіти, пробудження природи, а дочекалися сирен, жахіття, сліз, розрухи, смерті. У кожного з нас були свої мрії та надії. А тепер церковними дзвонами стукає серце: «За що?!» За ці місяці війни кожна людина оголила свою душу, показала, на що вона здатна.

Нас, українців надихають дії нашого Президента. Він не втік, не злякався. Він перевернув увесь світ. Заставив прокинутись всі країни. Йому аплодують європейські держави.

Спочатку я розгубився, не міг зрозуміти, що трапилось, а потім зібрався з духом. Уся наша сім’я зібралась, згуртувалась і почала допомагати нашій Україні. Ми почали шукати різні об’єднання, фонди, волонтерів пропонувати свою допомогу.

Мої батьки перераховують кошти на озброєння та ліки. Матуся згадала, що в нас багато заготовлених на зиму овочів та різних салатів. Ми це зібрали обережно і передали на ЗСУ. Тим часом я та мої друзі збирали теплі речі для військових. Війна не обійшла стороною мою родину. Ми все робимо злагоджено, без зайвих слів, звертаємося до сусідів, знайомих, друзів приєднатись до нас в цій важливій справі. Ми віримо, що допомагаємо наблизити день нашої перемоги.

Мине небагато часу, ми відвоюємо своє право на мирне життя, на гідність, на щастя. Так і буде. Все буде Україна!