Я жила у Маріуполі з мамою. У перший день війни була на роботі. 

За час війни довелося зіштовхнутися з холодом, відсутністю зв'язку, невизначеністю у країні. Ми не знали новин, не розуміли що відбувається, чого варто очікувати. Звісно, був страх.

Війна показала, хто є хто. Багато людей змінилися не в кращий бік. Людина готова переступити через іншу людину, аби тільки вижити. За півтора місяці окупації в Маріуполі дуже багато людей перейшли на бік окупантів.

Війна на мою сім'ю вплинула дуже негативно. Я виходила з Маріуполя 30 березня, мама на той момент залишалась під Маріуполем і у неї не було зв'язку. Дякувати Богу і українським волонтерам, я вийшла. Маму також вивезли до мене. Їй довелося пройти через багато кордонів: росію і Естонію. Я жила у Дніпрі, а тепер знаходжусь у відрядженні в Харкові.

Виходила я пішки з подругою через Бердянськ. Без речей, тільки на плечах у рюкзаку була кішка. Дякувати Богу, ми зустрічали по дорозі гарних людей і за три дні дістались до Запоріжжя. Доїжджали попутками, ніде не зупинялись.

Коли почалась війна, у мене був шок. Я ніколи не могла подумати, що я можу таке пережити у своєму житті. Той, хто був в окупації, мене зрозуміє. У перші два тижні психіка не усвідомлює, що відбувається, бо людина бореться за своє життя. Намагається вижити, не потрапити під обстріл, думає, чим харчуватися, бо магазини і банкомати не працюють. Наш будинок був повністю на електриці. Я жила в музичному гуртожитку, де знаходиться «1000 дрібниць», на проспекті Миру. З другого березня світла не стало, і ми з п’ятого березня почали готувати їжу на багатті.

У нас були студенти, приходили співробітники гуртожитку. Діти боялись, сиділи у бомбосховищі, а більш дорослі намагались щось приготувати на багатті поїсти. Через три тижні у кожного починала поступово здавати психіка: були сльози, істерика, страх. З часом загартовувалися.

Потрібно було постійно шукати воду, на чомусь готувати, щось пити. Ми збирали сніг. Було не до сну, бо 24/7 на нас скидали бомби. Ніхто звісно не спав.

Я сподіваюсь, що війна закінчиться навесні чи влітку наступного року. Вірю, що ми повернемось у Маріуполь.

Хочеться стабільності у житті, визначеності, щоб більше таке не повторювалось. Хочу зустрічати гарних людей і жити у мирній Україні.