Лілія Ісаївна виїхала з окупації, щоб врятувати дітей, але її батьки залишились вдома. Окупанти побили її вітчима й забрали гаджети, тому спілкуватись їм доводиться зрідка через знайомих 

Ми з Херсонської області, з міста Нова Каховка. До війни моє життя було дуже добре. Я працювала, в мене є дитина, все було добре. Але потім до нас прийшли непрохані гості. 

Я була вдома з хворою дитиною. Прокинулася поміряти їй температуру, раптом у вікно побачила сяйво і почула вибух. Потім мені зателефонувала подружка і сказала, що війна. Спочатку ми поїхали в село - думали пересидіти, але нічого не вийшло.

Перші місяці ми були в окупації, а коли вже було нестерпно бачити їхні рила, вибачте, то ми виїхали.

 Виїжджали дуже тяжко, по дорозі попали під обстріл. 

Поїхали до Кривого Рогу - там нам дали дім, і ми там жили вдев’ятьох. А в Каховці залишилися рідні: мама, сестри. 

Ми залишилися без домівок, без рідних своїх. Звісно, спілкуємося через інтернет: я з мамою говорю, але був такий період, що до них приїжджали російські військові. Дуже сильно побили вітчима мого, позабирали гаджети, і мама, звісно, дуже боялася. Ми у знайомих попросили номер телефону - так з мамою спілкуємося. Інколи вони по тижню не виходять на зв'язок. Через рідних дізнаємося, як у них справи.

Я не працюю, бо не можу залишити дітей самих вдома.

Звичайно, ми чекаємо на нашу перемогу. Хочемо, щоб швидше закінчився цей жах, щоб наші діти цього не бачили і не чули. Ми віримо в наших хлопців, в нашого президента, віримо і чекаємо.