Дарина, вихованка гуртку "Палітра", Комунальний заклад "Центр дитячої та юнацької творчості" Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

«О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!», - Ліна

Запорукою щастя кожної дитини є любляча турботлива родина. Мама і тато, дідусі і бабусі, брати і сестри – найголовніші цінності в житті. З найріднішими ми розділяємо радісні хвилини, і щастя стає вдвічі більше. У скрутні хвилини найміцнішу підтримку отримуємо теж від найближчих, і негараздів стає менше. Сьогоднішня війна в Україні змінила життєві цінності і правила українського народу. Я зрозуміла, що найбільшим щастя є повертатися після школи саме до дому, і знати, що тебе чекає матуся із теплим обідом, а тато обов’язково зателефонує і скаже звичні і найважливіші слова «Все добре».

На мою думку, бути багатим – це мати живих батьків і всіх рідних, бути разом і підтримувати та допомагати один одному. Я дуже вдячна своїм батькам, рідним за теплоту, підтримку, сердечність.

Співчуваю дітям, у яких жахлива війна відібрала рідних. На моїй вулиці з’явилися дітки, мої ровесники. Я, звичайно, з ними швидко заприятелювала, вони дуже добрі і позитивні. Але мовчазні і з дуже сумним поглядом. Пізніше Оленка і Тарасик розповіли, що їхню маму вбили ненависні рашисти під Бахмутом, коли вони тікали, а тато пішов у ЗСУ, щоб захистити їх і всіх інших діток від цих нелюдів. Їх тимчасово взяла до себе знайома тьотя Галя, і тепер ми разом ходимо до однієї школи. Разом передаємо листи на фронт татові Оленки і Тарасика, та іншим воїнам, які стоять на варті нашого спокою.

Разом чекаємо на їхнього тата. А найбільше сподіваємося на омріяну Перемогу. На повернення всіх рідних до дому, до своїх родин. На МИР в Україні.

Я мрію побачити обличчя своїх друзів усміхненими… Щоб Оленка і Тарасик стали щасливими. Мрію, щоб усі українські родини з’єдналися, щоб усі дітки дочекалися тат і мам. І щоб усі були щасливими. Кожна дитина народжена, щоб в мирі жити!