Поліщук Яна

9 клас, Озерненський ліцей

Вчителька, що надихнула на написання – Прилипко Олена Олександрівна

Війна. Моя історія

24 лютого ми всі прокинулися від потужного вибуху. Цей день назавжди в пам’яті. Цей день перевернув усе життя. Я завжди мріяла про ідеальне майбутнє, а зараз мрію тільки про те, щоб війна закінчилася.

Прокинувшись від вибуху, спочатку подумала, що це було уві сні. Але прокинулася не я одна... (Я була у сестри, мама була вдома.) З часом я почула звук літака, перша думка: «Нічні польоти?» Потім подивилась у телефон —5 година ранку… до мене в кімнату забігає сестра …

  • Прокидайся. Війна почалася !!!

У той час, коли наді мною пролітали ракети та було чути вибухи, я ні про що не думала. У голові було тільки одне: «Боже, допоможи!»

Ніколи не могла подумати, що я буду тікати зі свого містечка, в якому було все моє життя,

що всі чоловіки, жінки будуть іти воювати за нашу незламну країну…

Я їхала в авто, не знаючи куди. Зі мною було багато людей, вони теж тікали від війни. Ми не знали, куди їхати, бо не знали …. Ми багато разів змінювали маршрут, тому що там, куди приїжджали, теж були вибухи. Але все ж ми приїхали у Львів.

У Львові ми пробули один день, та вирішили повернутися додому, в надії, що все трохи стихло. Але саме в містечку залишатися ми не стали. Вирішили поки зупинитися в сусідньому селі. Додому ми приїхали тільки, щоб взяти речі.

Пройшло кілька днів, кожного дня було чути мінімум по одному вибуху. Врешті-решт повернулися додому. Спали вдягнуті, тому що вночі вибухало і ми бігли в укриття. Ночували в укритті, коли був повітряний бій. Боялися вночі ходити, хто ж знає, хто або що в темноті.

Через декілька днів мама все ж не витримала. Та вирішила виїхати подалі від дому. Мама, я, сестра, мої племінники — ми їхали у Чернівці. Без тата, без брата, без багатьох речей...

У кожного своя історія, і у кожного вона буде сумною.

Тому що змінилося не тільки наше життя, а й змінилися ми самі...