Щаслива Анастасія Василівна,

вчителька української мови та літератури, зарубіжної літератури Вітрянської гімназії-філії ОЗ «Михалківський ліцей» Чернівецької області, Дністровського району

Моя Україна майбутнього

Ніхто ще не зранював так, як вона,

Ніхто ще не зцілював краще за неї.

«Шрами»

Цінуєш тоді, коли втрачаєш. Це справді так. Ми жили мирно, поки цю ідилію не порушив наш «старший брат». Можливо, ми мало цінували те, що мали. А мали ми багато: затишну оселю в домівках, солодкий сон в ошатній оселі, спокійну прогулянку сільською вулицею, цікавий урок у рідній школі…

Та що там казати?! Все зруйновано, пошматовано, розвіяно по всіх світах, ген за океани, по всіх материках. Ми всі поранені, згорьовані, обкрадені.

Боже милий, нащо ти дозволив катам прийти в наш мирний дім, зруйнувати все те, що ми примножували скільки років?

Але я вірю: мир обов'язково повернеться! Адже ціна цього миру – надзвичайно велика, вона вимірюється людським життям, яке не зрівняти ні з чим. Війна – це розруха, смерть, жах, ненависть. Біль пережитого ніколи не згасне в душах наших людей.

Під час війни ми багато, здавалося б, буденних речей переосмислили, переоцінили. Сьогодні мир – це велике багатство: це рідна домівка, це батькові міцні руки, твоя родина, зрештою, це просто вулиця, якою ти щоденно ходиш…

Нашу Чернівецьку область Бог милував, ворог ще не простяг свою кляту руку в наш куточок. Але ми часто чуємо оповіщення Сокирянщини про повітряну тривогу. Багато наших земляків полягли в боях за неньку Україну. А це були чиїсь сини, батьки, наречені. Їх ніхто вже не зможе повернути в рідні домівки. Я ніколи не прощу людських смертей «старшому братові».

Хай Бог воздасть ворогам. Наші шрами бачить весь світ.

Ми не одні, цим - багаті .

Ми об'єднали весь світ. Боротьба за демократичні цінності нелегка. Завжди знаходилися нелюди, які вливали свою ложку дьогтю в загальний котел.

Переконана, що скрутні часи невдовзі закінчаться. Україна здобуде таку омріяну перемогу, про яку ми з несказанною радістю чекаємо. Настане мир, я вірю. Майбутнє буде світлим в колі дружніх народів! Всі наші українці, яким не байдужа доля України, злетяться, мов лелеки в свою рідну домівку. Відбудуємо нашу неньку, хоч це буде не легко.

В нас відбулася переоцінка цінностей. Те, що колись вважалось головним, стало другорядним, не важливим. Наша молодь має ментальність уже іншу. Уже всі зрозуміли, нам потрібно берегти те, що маємо і цінувати. Українці розумні люди, здібні, трудолюбиві .Після війни у нас все зміниться на краще. Прийде весна, і будуть всі співати про Країну, яка пережила війну, отут, у нашій Україні буде мир!

Що можу зробити я, коли Україна переможе? Я маленька частинка України, і, водночас, велика, вільна, незламна Людина !Я буду ще більше цінувати кожну хвилину свого життя, не марнуватиму час даремно. Буду вчитися старанно, адже Україна – це країна грамотних, розумних людей. Хіба не за це воювали наші батьки?

Буду ще більше цінувати свою сім'ю, бо скільки сімей було роз'єднано під час війни, скільки діток залишилося без батьків…А у мене вони є – це велике щастя. А ще я люблю домашніх тварин. Буду знаходити час, щоб їх доглядати. Наші воїни під час війни рятують не тільки людей, а й домашніх улюбленців, ризикуючи власним життям. Також хочу відвідати якомога більше українських міст, відбудованих після війни, віддати шану нашим захисникам біля кожного меморіалу. Адже завдяки їм, незламним, ми одержали перемогу.

А ще я дуже люблю своє рідне село Вітрянку. Воно для мене – духовне джерело й мій оберіг. Я хочу, щоб автобус, яким довозить учнів з Кулішівки й Вітрянки в Михалківський ліцей, їхав такою дорогою, як в Європі і не ламався час від часу. Хочу розвивати свою рідну мову, працювати для її престижу, бо це святий обов'язок та почесна місія кожного свідомого українця.

Планів багато на мирний час. Тільки б скінчилася ця клята війна. Ми цінувати мир навчилися, а тепер будем вчити своїх дітей, як його потрібно берегти.