Гусятинська Каріна, учениця 5 класу Комунального закладу "Іркліївський ліцей"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Чорниш Аліна Юріївна

Війна. Моя історія

Початок війни для мене був незрозумілий… Мама постійно плакала, а тато мовчав. Ми повсякчас дивились телевізор, щоб знати розвиток подій.  Запитувати щось мені не хотілось, бо я бачила їх стан. Через деякий час мама посадила мене біля себе і розповіла, що війна не жаліє навіть дітей. Вона навчила мене, що робити в різних непередбачуваних ситуаціях. А найстрашніше було тоді, коли вона казала до кого бігти, якщо з нею і з татом щось трапиться.

В той момент було безліч відчуттів, це сум, страх і безпорадність, адже нормальне життя змінилося на хаос і неспокій. Люди відчувають тривогу, втрату і невпевненість у майбутньому, прагнучи зберегти себе і своїх рідних.

 Перший місяць війни я жила у бабусі, тому що тато й мама постійно були на роботі.

Спали ми одягнені, біля вхідних дверей постійно стояли найнеобхідніші речі. Пам’ятаю, що одну ніч я спала у ванні, а батьки на підлозі біля мене. Я дуже хвилювалася за свою родину.

Війна змінила нас назавжди. Ми постійно у тривозі, постійно прислухаємось, постійно придивляємось. В той же час, ми стали чуйнішими, добрішими, чутливішими. У нашому селі з’явилось дуже багато незнайомих людей, які тікали від війни у безпечні місця. Вони приїжджали без речей та їжі. Ми постійно допомагали таким людям, адже ми – українці, сильні духом і є однією великою родиною.

Також війна навчила нас радіти повсякденним справам і не відкладати все на потім, адже ми не знаємо, що буде завтра. Так мої батьки, нарешті, вирішили подарувати мені братика, якого я дуже давно просила. Ми дуже щасливі поповненню нашої сім’ї.

Майже два роки у постійній тривозі та очікуванні Перемоги. Нашої Перемоги. Моя мрія, як і всіх українців, відсвяткувати Перемогу якнайшвидше. А про війну, щоб ми чули лише на уроках історії. Ми – діти України мріємо про життя без війни, де зможемо спокійно вчиться, гратися та розвиватися. Ми хочемо відчувати безпеку та тепло родинного оточення, замість страху й невизначеності, які несе війна. Адже, навіть невинні діти стають жертвами війни. А немає нічого страшнішого, ніж смерть дитини.

Також ми маємо пам’ятати всіх Героїв, які віддали своє життя за наше майбутнє. Їх відданість, мужність і самопожертва нагадують нам про страшну ціну миру. Я молюся, щоб усі воїни повернулись живі й здорові до своїх рідних.

У листі до Святого Миколая, я писатиму не про різні непотрібні речі, а про якнайшвидше закінчення війни, про нашу Перемогу. І я впевнена, що Святий Миколай обов’язково виконає моє бажання. Україна понад усе!