"Спала я з іконою в обнімку"

Ми з Маріуполя. 14 березня 2022 року ми виїхали у сусіднє село Мелекіне, а звідти поїхала з трьома дітьми до Польщі. Зараз на заході України. Тут і живемо.

Перша ніч була жахливою, коли я навіть спала з іконою в обнімку. Коли на одній руці трирічна дитина, а на іншій - ікона. І поряд ще двоє дітей. Це було страшно, була паніка. Коли у тебе троє дітей, їх треба нагодувати, напоїти. Коли ти прокинувся, а в тебе немає ні газу, ні води, і мороз -10, і треба йти на вулицю розпалювати вогнище. Їжа на вогнищі, вода із водостоків, щоб хоч посуд помити. Під бомбардуваннями бігали, збирали воду, шукали, де можна взяти воду. Так і жили. Діти вдягнені, взуті спали. Якраз ударив мороз -10. В хаті холоднеча. Спали у чоботях і в шапках. Магазини люди розграбували. Деякі запаси у нас були, продукти тримали на балконі.

Нас забрали мої батьки. Коли вже можна було виїхати, вони на свій страх і ризик сіли в машину і приїхали нас забрали 14 березня.

Хочеться додому. Сумуємо. Діти навчаються, донька ходить у дитсадок. Я працювала у Маріупольському порту. Зараз працюю у дитячому садку нянею.

Відволікає, коли перебуваєш серед людей. В колективі легше. І домашніх клопотів вистачає з трьома дітьми.

Я мрію, щоб війна закінчилася якнайшвидше. Протягом місяця. Зараз живемо одним днем. Прожили – і слава Господу.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/