Євгенія Олександрівна все своє життя в Мар'їнці.  Сумує за довоєнним часом, коли не здригалася від кожного гучного звуку. Діти і внуки заради безпеки виїхали з міста. Вона дуже за ними сумує і мріє про те, щоб війна швидше закінчилася, і вони могли частіше зустрічатися без страху за своє життя.