Про початок вторгнення дізналась від співробітниці. Вона мені зателефонувала та зателефонувала й сказала, що потрібно брати дітей і їхати. Було дуже страшно в перший місяць в окупації, боялася що буде момент, коли моїм дітям не буде, що їсти. У перший тиждень окупації усі магазини були зачинені. За хлібом були великі черги, ви виходили за продуктами щоранку, як мисливці. Це було якесь середньовіччя.

На перший мітинг 5 березня 2022 року у Херсоні прийшли багато людей. Прямо перед нами хлопець з українським прапором застрибнув на руський БТР з літерою "Z" та їхав на ньому цілий квартал. Це було незабутнє враження гордості за наших людей!

Найстрашніше було, коли солдати РФ приїхали розстрілювати вночі будівлю СБУ біля якої ми живемо. Також страшно було рішитися виїжджати під обстрілами, від моїх рішень залежала також і доля моїх дітей. Зараз працюю в Одесі енергетиком, як і в Херсоні до війни. Про події в окупованому місті нагадує жовто-блакитна стрічка, з якою я ходила на мітинги в Херсоні.