Ми прожили під страшними обстрілами на початку війни, бо жили біля Антонівського мосту. Спочатку три дні ховались у ванній, спали за диваном, поки точилися страшні бої за міст.

Пам’ятаю, як просто сказала дітям: «Сьогодні ви в школу не йдете, почалася війна». Для них це був сильний шок. 

Пізніше була окупація та виїзд через 61 блокпост. На блокпостах окупанти хотіли забрати машину, а потім і дочку.

Коли побачили ЗСУ, у дитини почалася істерика. В окупації не було навіть необхідного - рятували місцеві фермери хлібом і молоком.

Найбільша проблема зараз - відсутність спілкування через навчання онлайн. Ми переїхали до Одеси, але у дітей тут немає друзів. Вони бояться навіть підходити до однолітків, стали замкненими, із страхом перебувають у місцях, де багато людей, і в них проявляється невпевненість у собі.