Я прокинулася від вибухів, але ми у Костянтинівці і так постійно чули звуки війни. Я прокинулася і подумала, що в мене вибух прямо за будинком: гучні були звуки. Ми полізли в інтернет і зрозуміли, що відбувається.

Спочатку ми з дітьми виїхали до Полтави, пожили у знайомих і в липні повернулися додому. А вже в грудні поїхали в Чернігівську область. У мене чоловік знайшов тут роботу, тому ми сюди переїхали.

Був такий період, коли ми жили тільки на мою зарплату. Чоловік не працював, було важко. 

Чоловік у мене агроном, там роботи для нього не було, і в цей період було, звісно, важко, але не критично.

Зараз ми винаймаємо будинок, але його продають, і тепер потрібно знову щось шукати. Отакі труднощі. Якби були вдома, то не потрібно було б нічого шукати, а так - сьогодні тут, а завтра нам можуть сказати «до побачення».

Шокували люди, які нас оточували, яких ми вважали друзями. Війна розкрила, хто є хто. У мене була подруга, а тепер її немає -  вона для мене зникла з життя. Зараз дуже багато людей, про яких раніше думала, що вони мої друзі, а виявилося зовсім не так. Є багато людей, яких я не знаю, але вони мені допомагають.

До нас війна раніше прийшла, і ми вже довго чекаємо на її закінчення. Чомусь я думаю, що в цьому році все закінчиться.