Владислав отримав поранення під час обстрілу. Зараз він готується до третьої операції

Я з Гуляйполя, мені 25 років. До війни ми жили з жінкою у цивільному шлюбі. Вона має хлопчика від першого шлюбу.

Спочатку в Гуляйполі було відносно тихо, а потім стався масований обстріл. Прилетіло біля жінчиної хати, снаряди почали падати на вулицю, де живе моя мати. Ми бігли до матері в погріб, дивом живі зосталися.

26 я приїхав до сестри дружини на день народження. Почався обстріл, шістьох людей зачепило: трьох дорослих та трьох дітей. Я зазнав серйозного поранення в ногу, мені надали першу допомогу в Гуляйполі і відправили у Запоріжжя.

З ногою проблеми. Ходжу з апаратом Ілізарова, готуюсь до третьої операції.

Ліки дорогі, нога болить, я вимушений шукати фонди, які можуть допомогти придбати знеболювальні препарати.  

В Запоріжжі вся моя родина: дружина, її син. Я забрав до себе друга з Генічеська. Він наступив на міну і втратив ногу.

Гуляйполе вільне, але росіяни окупували сусідні Пологи і звідти б’ють по нашому місту. Я не знаю, що буде далі. Мрію, щоб жінка народила дитинку, хочу жити у процвітаючій Україні, серед добрих, порядних людей.