Я проживаю з дружиною та моєю мамою. У нас є донька та онука. Я згадую ті часи, коли працював на гарній роботі, був директором з господарської частини. Тоді я об'їздив всю країну. Сім років стажу моєї роботи у Луганську не враховано, отримую невелику пенсію.

Початок війни був жахливим. Снаряди летіли через нас щодня і вибухали поряд. Вибухи були такі, що ми на городі з бабусею присідали. Їй 92 роки, вона переживає вже другу війну у житті. Стріляли по нашому селищу – ми ховалися.

Дуже хочеться, щоби все налагодилося, щоб відкрилися пункти пропуску, і люди могли вільно пересуватися. Але зараз Щастя – місто, що вмирає. Якщо зупиниться Луганська ТЕС, місто помре.