У перший день війни мені повідомили, що треба виїжджати з мого будинку, бо залишатись дуже небезпечно. Я взяла документи і залишила рідний дім. Поїхали до батька в село. У нас були проблеми з продуктами через те, що магазині були закриті. Моя сестра ходила до сусідів і просила молоко. Майже постійно я з родиною сиділа в підвалі, бо обстріли були постійно. Коли у мене настало емоційне виснаження, я виїхала до Світловодська. Коли в Харкові стало спокійніше, знову повернулась додому.

Нещодавно біля мого будинку прилетіла С-300, і у моєму будинку вибило вікна.

Мій батько залишається у Харкові, живе під обстрілами. Дуже за нього хвилююсь. Сподіваюсь, що дуже скоро все закінчиться.