Ми приїхали з Бахмуту з чоловіком. Уже рік проживаємо в місті Дніпрі. Доглядаємо за старенькою бабусею, яку теж привезли з Бахмуту. Їй 80 років. 

Спочатку були вибухи в місті, біля військової частини. Стріляли по інфраструктурі Бахмуту. Усі перелякалися. Було дуже гучно.

На той час, коли ми були в місті, нам волонтери допомагали, привозили гуманітарну допомогу: і хліб, і продуктові набори. Ми і поштою гуманітарку отримували. Голодними не були. 

Вибухи були регулярні: і вночі, і вдень. Було дуже шумно, особливо під ранок. Шокувало, коли влучали в будинки снаряди. Люди були сильно налякані.

Приємно вразило те, що навіть під обстрілами волонтери везли продукти й нас запрошували їх отримувати. Лікарі працювали, приїжджали до лікарні. Мер нашого міста організував усю роботу. Люди йому дуже вдячні.

Снаряд влучив у наш будинок і зруйнував його. Ми зібрали деякі речі й виїхали в Дніпро, бо вдома було вже дуже небезпечно. Взяли з собою собаку й кота.

Чекаємо на нашу перемогу. Віримо, що все буде добре в Україні, що ми повернемо свої території.