Остронок Єлизавета, 15 років, Комунальний заклад «Містківський ліцей», с. Чепилівка

Есе "День, коли для тебе почалась війна"

Один день може багато змінити в житті людини. Кожен день у кожного з нас зазвичай проходить одноманітно, але ж в один момент все може змінитися. Війна, апокаліпсис, пожежа та багато інших світових лих в змозі змінити все.

«Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди –

Добрі, ласкаві й злі».

Такі слова написав Василь Симоненко у своєму вірші «Ти знаєш, що ти – людина?»

Ці рядки змушують нас замислитись про подальше життя. Сьогодні ти маєш все: мирне небо над головою, друзів, батьків, свою Батьківщину, а завтра…

Одного дня, коли ми з родиною поїхали до бабусі, нас зупинили військові. Так я дізналася про блокпости, яких раніше в нашій місцевості не було. На той час мені було вісім років, і для мене було досить дивним, що на дорозі, яку знаю з самого малку, нас хтось зупиняє, ще й у дивній формі.

З часом блокпости стали звичним для мене. Життя ж для мене ніяк не змінилось, батьки й далі працювали, а ми ходили до школи.

До нашого села приїхали військові та військова техніка, це був 2014 рік. Дедалі частіше по трасі, яка проходила через наше село, проїжджали колони БТР та різних військових машин. Мені пояснювали вдома і в школі, що це нічого страшного і скоро все скінчиться. Я в це вірила.

Все то було більш-менш зрозуміли для восьмирічної дитини, але в одну хвилину осіннього вечора мені було все незрозумілим, страх і відчай охопили мене. За 30 кілометрів від нашого села лунали вибухи. Смертельні кулі летіли на нас (мені так здавалося). Це вибухали снаряди з боєприпасами у місті Сватове. Так страшно мені ще ніколи не було, це нова реальність…

Початок війни, початок нового життя, страх за своїх рідних, жорстоке сьогодення, яке диктує нам свої права.

Звичайно, пройшов час, але спогади про той день залишилися в моїй пам’яті назавжди.

Мир для мене сьогодні – це посмішки на обличчях, щасливі родини, ночі без страху та переживань.