Павлюк Валерія, 15 років, Комунальний заклад  «Містківський ліцей», с. Рудівка

Есе "День, коли для тебе почалась війна"

Що таке війна дитячими очима? Це страх в їхніх маленьких чарівних очах. Страх за себе, маму, тата, яких вони понад усе люблять. Вони пригортаються до своїх батьків та запитують: «Коли скінчиться війна?» Та ніхто відповіді на це не знає. Навіть в наш час війна продовжується.

От і я згадую той моторошний день, коли почалась війна особисто для мене. Спогади нахлинули на мене так, наче це сталося вчора. Тоді була ніч. Я разом із батьками сиділа і дивилася серіал, все було тихо. Як раптом пролунали вибухи, один, другий, третій, потім ще, ще, ще…

Вони були такими потужними, що навіть здригнулися шибки в будинку. Батьки одразу вибігли на подвір’я, а я за ними, адже було цікаво, незважаючи на те, що дуже перелякались… І в кожній хатині нашого села загорілось яскраве світло, сусіди повибігали і собі на подвір’я. Всі побачили таку моторошну картину, що аж подих перехопило.

На обрію, з боку міста Сватове палало таке величезне, яскраво-червоне полум’я, що білого світу не було видно. Тоді стало зрозуміло для мене одне: почалась війна.

Батьки відіслали мене спати. Я сховалася під ковдру з улюбленою іграшкою і довго не могла заснути. Дуже швидко стало відомо, що це були вибухи снарядів з боєприпасами. Скільки ж було постраждалих?

Багато.

Деякі люди потрапили до лікарні з пораненнями, але більшість залишилася без будинків. Я тоді була занадто маленькою, щоб зрозуміти проблеми тих людей, зрозуміла лише одне, що війна – це щось страшне.

А зараз, подорослішав, я задаю собі питання: як отим дітям, що знаходяться в зоні бойових дій? Що вони відчувають, чуючи кожен день постріли, вибухи гармат? Такого навіть ворогу не побажаєш. Дуже часто чую, що на деяких територіях ідуть воєнні дії, так і навертаються сльози, згадуючи отих маленьких беззахисних дітей.

В нашій країні обіцяли мир! Та поки що миру ніякого нема. Лише війна, сльози, страждання та плач. Війна триває вже сім років, і ніхто не знає, коли вона скінчиться, коли запанує довгоочікуваний мир.

Та все ж таки, треба сподіватись на краще, можливо, незабаром і нам всміхнеться щасливе сонечко! Люди, повернуться до своїх домівок в свій рідний куточок, де будуть радіти кожному дню, кожній хвилині, проведеній разом. Дітям буде всміхатися мирне небо над головою, де не літатимуть снаряди, світитиме яскраве сонечко, цілуючи нас своїми яскравими промінчиками.