Барвенко Марія, 10-б клас, Одеський ліцей № 111

Вчитель, що надихнув на написання — Піль Майя Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Прокидатися кожної ночі та кожного ранку від вибухів ніхто не хотів. Але це сталося саме того ранку 24 лютого. Тоді було страшно не лише мені, а й усім моїм рідним. Свідомість відмовлялася сприймати реальність.

У моїй голові досі виникає питання: як у 21 цивілізованому столітті може виникнути така безпринципна та жорстока війна?

З якою метою ця недокраїна постійно тримає українців у страху? Навіщо вона кожного дня вбиває моїх земляків? Ідея захопити весь світ та стати наймогутнішою країною у Європі не здається мені такою заманливою, але мої північно-східні сусіди думають інакше. Саме тому на усі свої питання я знаходила лише одну відповідь: Ця чорна країна має утопічне бажання знищити мою державу назавжди.

Пам’ятаю, як 24 лютого я не одразу зрозуміла, що на мою землю вторглася країна-терорист. Кожного дня мені здавалося, що це лише чергове жахіття, яке скоро закінчиться. Але це жахіття стало моєю реальністю:

кожного дня вся моя родина донатила кошти на ЗСУ, кожного дня ми купляли продукти для військових, відвозили до волонтерських пунктів медикаменти та засоби гігієни.

Виходити на уроки в ZOOM вже стало звичкою, яку я б не хотіла собі привити у звичайному житті.

2022 рік став для мене найгіршим у житті...На початку квітня ракета прилетіла у нафтову базу, яка знаходиться поблизу мого дому.

Саме тоді я дізналася, що мій хресний в комі у лікарні. Через декілька днів він помер…Той телефонний дзвінок став великим ударом у серце.

Лікарі розводили руками, ніхто не міг зрозуміти, у чому саме була причина. Це стало великим ударом для мене, але саме ця ситуація навчила мене цінувати час, проведений з близькими та друзями. Особливо в такі складні реалії.

Святкування нового 2023 року було для мене більше складним, аніж веселим: у ту ніч вся мапа України була червона, адже якась недокраїна вирішила таким чином вселити в нас сумнів на близьку перемогу. Але в той вечір мені було не до війни. Уперше за довгий час я мріяла закрити очі на всі ці події і загадати бажання, щоб війна закінчилась. Я його загадала 31 грудня 2022 року під бій курантів, запиваючи це все соком; однак у 2023 році моя мрія так і не здійснилася.

Наступний рік вже став для мене хорошим психологом. Він показав правильний вектор, дав енергію жити далі та сміливість пробувати нові хобі та покращувати життєві навички.

Літо 2023 було яскравим настільки, наскільки можна були його зробити в період війни. Шум звичних автоперегонів замінився на звук шахедів над головою, вибухи яскравих салютів замінилися на вибухи на роботи ППО. Фонд Маші Єфросиніної та проект «Смілива» додали мені впевненості, покращали мій психологічний стан. Я зрозуміла, що ставлення до навколишнього світу залежить від мого внутрішнього стану. Саме тому мені довелося стати дорослою у свої чотирнадцять років.

А під кінець 2023 року випадає мій п’ятнадцятий день народження. Це було веселе свято. Я задувала свічки на торті, як і в дитинстві. Усе було майже так, як у дитинстві, окрім одного: ця клята війна продовжувалася і продовжується до сих пір.

Я думаю, ви здогадалися, яке бажання я загадала на свій день народження. Сподіваюся, що на наступний день народження я зможу загадати вже нове бажання під мирним небом.