Бобилєва Вікторія, 11 клас, Петропавлівський ліцей № 2 Петропавлівської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Білошапка Лариса Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Розгубленість, паніка, страх, нерозуміння - саме ці емоції описують найстрашнішу подію в житті кожного українця. День 24 лютого 2022 року змінив всіх нас докорінно. Звичний ритм та спокійна повсякденність перетворилися на суцільний жах і негативні новини, які лунають по телебаченню безперервно.

Стабільність, що була до цього, стала чередою днів…

Всі як одна, звичайні українські сімʼї, зіткнулися з розумінням того, що бути осторонь не вийде. І ось, один прошарок населення стає волонтерами, другий бере до рук зброю і стає на захист Батьківщини, інший же, намагається включитися та створити всі можливі умови для того, аби хоч якось підтримувати функціонування промисловості країни. В цей нелегкий час довелося дорослішати й нам. Ще вчора безтурботні діти, а сьогодні вже безпосередні учасники всіх волонтерських рухів і термінових зборів. Тепер наш обовʼязок - не просто навчатися, здобути гарну освіту чи вступити до вищого навчального закладу. Наразі ми зобовʼязані бути активістами, заохочувати якомога більше людей, надавати допомогу соціально незахищеним верствам населення.

Люди з інвалідністю, пенсіонери, діти-сироти, ветерани війні та внутрішньо переміщені особи потребують нашої опори.

Моя родина, як і тисячі інших, на жаль, зазнала дорогоцінних втрат, отримавши сповіщення про зниклого безвісти воїна, рідного дядька. З перших днів повномасштабного вторгнення він пішов на фронт боронити нас від ворога, лишаючи вдома найдорожче: маленьку доньку і кохану дружину. При собі мав чіткі цілі та мотиви: «Молодь має жити вільно! У вільній країні! Українська нація ніколи не стане на коліна!». Отож, рік безсонних ночей, пошуків, моніторингу, побивань рідних, не дали й до сьогодні ніякого результату.

Проте, слова мого дядька, його настанови, завжди житимуть у моєму серці. Тільки вони підтримують мій патріотизм, силу духу, жагу до життя, а також віру у вільну, непереможну країну.

Завжди було заведено, що батьки намагаються якомога скоріше підштовхнути своє чадо до весілля, народження їм онучат. Все змінилося. Зараз же, вони мають не просто дитину, а бійця й молодого героя, та молять зовсім про інше - «повернися живим».

Шлях до миру в Україні є надзвичайно складним для кожного з нас. Однак, лише спільними зусиллями ми зможемо наблизити цей день. Мільйони загублених життів, у цій кривавій битві, мають назавжди лишитися у нашій памʼяті як щось сильне, мужнє, і світле.