Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Ольга Борисова

«Слава Богу, що ми живі»

переглядів: 670

Війна для нас розпочалася 26 травня 2014 року. Тоді ми всі, звичайно, злякалися, але думали, що це дуже швидко пройде. Тоді не замислювалися, що все затягнеться на сім років. Було пряме влучання в наш будинок. Це сталося 29 серпня 2014 року, приблизно о 19:10-19:20 вечора.

Ніхто з рідних не постраждав, врятувало диво. Ми перебували в будинку, коли прилетів снаряд «Граду». Не знаю, як нас врятувало. Я хотіла вибігти в підвал, але чоловік схопив рукою, якби побігла, то живою я вже не була б.

Врятувало диво. Він нас із дитиною накрив, тоді їй було 10 років. А старший уже побіг до підвалу, його з першої сходинки відкинуло на останню й оглушило, була невелика контузія, а нас завалило штукатуркою, дошками. Була така дірка, що ми бачили небо. Боковим зором бачила вибух і як усюди пішов цей вогонь. Я подумала, що це вже все. Боляче згадувати...

Ми виїхали. Одразу ж на другий день зателефонували братові, він працює далекобійником. Завантажили деякі речі, які носили, і з дитиною виїхали. Мама жила через хату. Бабусі тоді було 80 років. Брат нас забрав до себе в Дніпро. А старший син із чоловіком залишилися тут і почали відновлювати. Спасибі людям, які приходили, [приносили] у кого що було, грошима допомогли. Ми додали заощадження, батьки чоловіка допомогли й купили шифер. За тиждень усе зробили. Завдяки людям відбудували стіни, тому що вони завалилися. Інакше будинок, напевно, розвалився б. У 2017 році організація «Людина в біді» видала деякі будматеріали.

Слава Богу, що ми живі!

Раніше чоловік працював на «Укрпошті» в Донецьку. Усе було нормально, брали кредити й не переживали, була стабільність. Коли почалася війна, тривалий час ми не працювали, але потім влаштувалися. На хліб, на воду вистачає. Ми побули півроку в Дніпрі й повернулися.

Мріємо тільки про одне – щоб швидше настав мир і стало як раніше.

Зараз ми стали по-іншому цінувати життя. Змінилося і те, що трохи підкосилося здоров’я в дитини. Страх, звичайно, є, але вже якось звикли, що це далеко, сподіваємося, що до нас не прилетить.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Ласточкине 2014 2017 Текст Історії мирних жінки 2014 переїзд психологічні травми обстріли втрата роботи безпека та життєзабезпечення
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій