Моя дружина з піврічною донькою з ковідом лежали в інфекційному відділенні на лівому березі. Вона подзвонила і сказала, що лікарі кудись зникли після того, як почало гупати, а відділення зачинене. Ось так мені перший день війни запам’ятався.

Після 3 березня, коли вимкнули зв'язок, світло і газ, місто опинилося в облозі. У магазинах уже нічого не було

Якби не запаси харчів і друзі, які нам допомогли виїхати, не знаю, що б тоді було. А так - ми зіткнулися з проблемою гуманітарною, але не критично.

Ми евакуювались з двома маленькими дітьми, ще й кішку забрали. Дуже було важко, але нам дуже пощастило, що протягом усієї дороги нам допомагали люди. У Черкаси нас покликали друзі. Вони взагалі-то з Харкова, але були в родичів у Черкасах. От ми сюди й приїхали.

Нас розкидало всіх. Ми з батьками дружини і моїми батьками не можемо побачитися, бо всі хтозна-де перебувають. І друзі роз’їхалися, багато хто виїхав за кордон.

Хотілося б бачити Україну вільною і без війни. Дуже хотілося б не бачити корупції, але з того, що я зараз спостерігаю – навряд чи це можливо найближчим часом.