Я жив зі своєю сім’єю в місті Пологи Запорізької області. Працював провідним інженером. У перший день війни був на роботі. Не міг повірити в те, що сталося.
Зникло світло, вода, опалення. Було холодно й голодно. Воду набирали у сусідів з колодязя.
Ми виїхали 13 березня, коли відкрили «зелений коридор». Дорога була важкою. У Новоданилівці стояв розбитий танк, осколки валялися. У Комишувасі був обстріл. На щастя, добралися до Запоріжжя живі й неушкоджені. Живемо у тещі.
Шокували бомбардування й зухвала поведінка окупантів. А ще – мародерство, яким займалися не лише російські військові, а й жителі нашого міста.
Мама залишилася в Пологах через проблеми зі здоров’ям і через те, що не захотіла покидати будинок. Скоро буде двадцять днів, як з нею немає зв’язку.
Підприємство, на якому я працював, припинило роботу. Матеріально важко. Ми не взяли з собою одяг, а на купівлю нового не маємо коштів. У Запоріжжі багато переселенців, тому важко знайти роботу.
