Штень Кирило, Відокремлений структурний підрозділ Фахового коледжу зв’язку та інформатизації Державного університету телекомунікацій імені О.С. Попова, м.Одеса

Викладач, що надихнув на написання есе — Борик Ірина Дмитрівна

"1000 днів війни. Мій шлях"

Як почалася війна — пройшло вже 1000 днів. За цей час багато чого змінилося, кожна людина змінила свої погляди на життя, свої цінності, свої пріоритети. І є можливість змінити себе повністю — духовно та фізично. Але деякі втратили домівки, близьких, тому біженцями переселилися в інші міста або країни. Батьки втратили своїх дітей, а діти — своїх батьків, своїх найкращих друзів, кохання життя, цілі сім'ї.

Багато було втрат за цей час, але деякі переглянули своє життя з початку війни та зрозуміли, що кожен день є божий дар.

Прокинутись зранку, побачити сонце, свою родину, зробити щось в цей день і спокійно заснути вночі під чистим небом. Зрозуміли, що потрібно цінувати все: своїх друзів, свою родину, своє життя. Те, що воно може в будь-який момент зникнути назавжди. Та, мабуть, з’явився якийсь страх, наприклад: ти сьогодні прокинувся, побачив сонце, небо голубе, почув спів птахів, порозмовляв з батьками, потім зустрівся з друзями та грався з ними до вечора, а ввечері заснув спокійно. На ніч були обстріли, ти лякався всю ніч — і потім на ранок дізнаєшся, що ти втратив своїх друзів, дім та батьків.

Що ти будеш робити? До кого ти зможеш звернутися? Задумайтесь. Наскільки кожен день — ні, кожна мить — важлива? Особливо для тебе?

Багато хто просто прочитає і навіть не задумається, про те, наскільки багато на фронті померло заради того, щоб ти зараз міг це читати, в спокійній кімнаті з чистим голубим небом за вікном. Щоб ти міг почати щось, або бути початком для майбутніх поколінь.

Подумайте над цим. Скільки коштує свобода? Скільки крові повинно пролитися, щоб настав переломний момент? Скільки?.. Таких питань багато, але не на всі є відповіді. Або ж не бажають відповідати на ці питання. І багатьом байдуже. Але не байдужі — шкода тільки їх, тих людей, які реально втратили щось: близьку людину (батька чи матір, брата чи сестру, кохання життя, знайомих чи друзів), дім, своє здоров’я (мається на увазі — отримали інвалідність чи щось інше) або все разом.

Все залежить від вас, і тільки від вас. Запам'ятайте це. Кожен крок може бути вирішальним — для вашого життя і для всієї країни.

Що до мене. Я студент зараз, але коли почалася війна, я був ще в школі. Тоді мені було лячно, але я прийняв той факт, що кожен день ллється кров наших вірних захисників. Бо єдине, що можу зробити — це бути тим, хто буде відновлювати країну, тим, хто далі розвиватиме країну, тим, хто буде новою основою для майбутніх поколінь після закінчення війни.

Так, згоден — було складно вчитися старанно, коли починалися обстріли, коли літали дрони, що сильно заважало вчитися. Але я ж зміг і навіть продовжую.

Закінчив школу на «чудово» і вступив одразу до коледжу. Поки навчався в школі та коледжі, брав участь у різних змаганнях і олімпіадах, проходив різні курси, щоб поширити свої знання, відвідував різні музеї, щоб розуміти, як було раніше, і мати мотивацію йти далі, та навчав інших, таких як я, тим знанням, що мав.

Тим самим збільшив кількість знань і сил, щоб бути найкращою основою для майбутніх поколінь. Бо майбутнє залежить від мене й мого покоління: як краще буде це покоління — тим краще буде наступне.