Я дитина війни. Працювала вчителем в Охтирці, зараз на пенсії. Зараз не можу навіть виходити з дому, бо не зовсім здорова, намагаюся боротися за життя. Я не вірила до останнього, що Росія таке зможе зробити. Не можна їй вірити. Скільки горя і нещастя принесла Росія нам!

Нервова система і так була не зовсім така, як треба. Якщо раніше були порушення руху, то зараз я насилу пересуваюся по кімнаті. Як тепло було, я намагалася виходити на вулицю, а зараз дуже сумно і страшно. Дуже сумно, як навчаються діти, бо щоб дитині пояснити, потрібна жива мова, а не так, як зараз.  

Дуже боляче: всі хвороби, які в мене були, ще більше додаються з кожним часом. Ще й стрес, коли в нашій країні таке відбувається.

Хочеться тепла і спокою, щоб я змогла більш-менш себе обслуговувати. Хочу, щоб найшвидше настав мир в Україні. Це наша земля, ми маємо повернути наші кордони. Наші діти тут живуть і онуки.