Стрільчук Уляна, 10 клас, Обласний науковий ліцей м.Рівне

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бондарець Олександр Іванович

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна, що триває вже понад тисячу днів, принесла глибокі зміни у життя кожного українця, в тому числі й у моє. Для України це - боротьба за власну незалежність, свободу та право на мирне майбутнє. Вона стала болем, що об’єднав нас і змусив по-новому переосмислити цінності, силу єдності та важливість миру. Розповідати про пережите важливо, адже це спосіб не лише поділитися власним болем, а й донести до світу правду про ціну, яку ми платимо за свою свободу. Кожна історія - це голос тих, хто пережив страх, біль і втрати, але не зламався.

Цього літа, працюючи помічницею вожатої в літньому денному таборі, я мала можливість спілкуватися з дітьми зі статусом ВПО, які втратили близьких на війні.

Посеред дня вони підходили до мене, ділилися своїми історіями, і я, слухаючи їх, відчувала, як моє серце боліло з кожним словом все більше і більше. Коли вони закінчували розповідь, я не знала, як відповісти, оскільки не розуміла, як їм допомогти. Але я намагалася проявляти небайдужість та підтримувати їх у цей важкий час.

Для мене мир тепер означає повернення до звичного життя, яке ми всі так мріємо відновити. Я усвідомила, наскільки важко жити в стані постійної тривоги, коли не знаєш, що станеться завтра, чи зможеш знову побачити рідних зі сходу країни.

Відчувши на собі втрату цього звичного спокою, я зрозуміла, що мир - це найбільша цінність, без якої неможливе справжнє щастя й майбутнє.

Коли війна почалася, моє життя різко змінилося, але моя сім’я залишилася вдома. До нас приїхали мої хресні, які жили в багатоповерхівці, де не було підвалу, і їм було страшно залишатися там. Ми прийняли їх до себе, і в нашій хаті зібралися дві сім’ї, створивши своєрідний острівець підтримки та взаємодопомоги. Протягом трьох місяців ми жили разом, обмінюючись досвідом і переживаннями.

На початку війни я відчувала великий страх. Звуки ракет і сирен тривоги стали частиною мого повсякденного життя, і мені було дуже важко звикнути до цього.

Кожен вибух і кожна тривога викликали в мені паніку, і я відчувала себе беззахисною. Важко було зрозуміти, як жити в умовах, де безпека була під загрозою. Проте навіть у ці темні часи я знайшла підтримку у своїх друзях та однокласниках. Спілкування з ними допомогло мені відчути, що я не одна, і що ми всі переживаємо це разом. Ми ділилися страхами, надіями та навіть жартами, щоб полегшити атмосферу. Ця підтримка стала для мене важливим фактором, який допоміг подолати страх і тривогу.

Ці обставини суттєво змінили мої цінності. Я зрозуміла, наскільки важливими є стосунки з близькими людьми та наскільки цінними можуть бути прості моменти разом.

Сімейний затишок і підтримка друзів виявилися важливими як ніколи раніше. Тепер я ціную кожен момент, проведений з рідними, і кожну можливість бути поруч із ними. Відчуття єдності з людьми стало для мене важливішим, ніж будь-які матеріальні речі.

Пригадую момент, коли ми всі зібралися разом у вітальні, обговорюючи новини й сміючись, попри все, що відбувалося за вікном. Це дало мені зрозуміти, що навіть у найтемніші часи ми можемо знайти світло один в одному.

Я усвідомила ціну миру і стабільності, зрозумівши, що справжня сила полягає в людях навколо нас і в нашій здатності підтримувати одне одного.

Моя історія - це не лише про страх і втрати, а й про єдність, надію і відновлення. Я мрію про мир, який дасть можливість кожному українцю повернутися до нормального життя, без страху і тривоги. Мир - це не просто відсутність війни; це наше спільне бажання жити у світі, де панують любов, підтримка та розуміння.