Ровінська Яна, 11 клас, Оженинський ліцей імені Тараса Григоровича Шевченка Острозької міської ради Рівненської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гасимова Аліна Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 рік… 3:40… Війна…

Війна, яка триває понад 1000 днів, змінила життя кожного з нас. Вона перетворила наші звичайні, тихі та спокійні будні на тривожні та неочікувані дні, вплинула на наші плани, мрії та амбіції. 1000 днів – це довга, виснажлива, кривава боротьба у якій беруть участь всі – від немовляти до людини похилого віку, це втрати, це солідарність та відвага, яка закарбувалась у пам’яті та серці кожного українця і не тільки.

З кожним днем війни ми набираємось досвіду, формуємо нові цінності та загартовуємось і пристосовуємось до різних умов життя. Моя історія – це історія людини, яка прагне зберегти надію, сили духу, своє «я» на цьому шляху.

Перший день війни залишився назавжди у моїй пам’яті. Я прокинулась о сьомій годині ранку та вже починала збиратись до школи та зовсім не мала уявлення, що настав день який переверне життя більшості  людей. Ввімкувши новини та заглянувши у соцмережі, я побачила шокуючі новини: 3:40 почалось повномасштабне вторгнення нашого заклятого ворога на територію України.

Шок, страх, паніка, не розуміння, що мені зараз робити, як діяти, стали моїми першими реакціями.

Я навіть уявити не могла, що це дійсно війна і після цього життя поділилось на «до» та «після». Плани та ідеї раптом мені здались нічим на фоні того, що відбувалось навколо. І тоді я зрозуміла, що цей етап залишиться в пам’яті як переломний момент мого життя.

Перші дні були, мабуть, найважчими.

Мама збирає всі документи в одну теку, ми створюємо запаси води, консервів, теплого одягу, покривала, збираємо аптечку, і саме в ці дні я вперше зрозуміла, що ж таке та тривожна валізка та повітряна тривога.

Пам’ятаю ті миті, коли я думала, що ми будемо робити у підвалах, як і де ми далі будемо жити. Мені було лячно виходити на звичайний майданчик аби поговорити зі свою подругою і подихати повітрям та я боялась вийти надвір, адже страх невідомості мене не покидав.

Потрібно було не просто сприйняти нову реальність, а й навчитись жити в ній. Війна показала мені, наскільки швидко людина може адаптуватись, якщо це питання виживання. Почались масові блек аути по всій території України та свічки стали для нас рятівником у темні, холодні та хвилюючі вечори, відсутність води стала вже для нас частиною буденності та я вже розраховувала час на зарядку різних гаджетів і з нетерпінням чекала на появу води, щоб зробити запаси.

Війна змінила звичні речі, змусила цінувати кожен момент та кожну деталь, яка раніше нам була непомітною.

Це випробування показало мені, наскільки важливою є підтримка близьких людей та час, проведений з ними. Я почала частіше обійматись з мамою, адже я зрозуміла, наскільки вона мені важлива та як сильно я її люблю. Я почала більше піклуватись про своїх сестер та  проводити з ними час.

Сім’я стала для мене головним опором, силою та мотивацією. Коли навколо паніка, коли здається, що все зникло та більше немає на що спертись, саме сім’я та друзі дають мені впевненість у завтрашньому дні.

Ми разом боролись з відчаєм та тривогою, підтримували один одного та намагались зберегти позитив навіть в найскладніші моменти, коли вже хотілось опустити руки. Разом ми почали шукати привід для посмішки та віри в краще майбутня та краще завтра, що й намагаємось робити до цих пір.

Як тільки стало зрозуміло, що війна – це не питання днів чи тижнів, я відчула потребу бути корисним для інших.

Волонтерство стало для мене способом подолати безсилля та надії на краще. Допомога для армії, постраждалим, переміщеним особам – це був мій спосіб відчути, що навіть найменші мої дії можуть змінити світ на краще. Разом з іншими волонтерами та односельчанами я збирала речі, продукти, ліки та це надало мені відчуття спільної боротьби і справжньої єдності та я зрозуміли, що разом ми справді сила.

Освіта та плани на майбутнє раптово змінились.

Розпочалось дистанційне навчання, з яким стало трішки складніше вчитись, адже через відсутність світла ми не мали змоги нормально і повноцінно здобувати освіту, проте я старалась виконувати домашні завдання та не покидати навчання, адже розуміла, що вона  є моєю зброєю майбутнього. Проте все ж таки безпека стала на першому місці.

Змінилась моє уявлення і картина майбутнього: тепер я розумію, наскільки важливо вчитись та розвиватись, щоб бути корисним своїй країні.

Я більше захопилась самоосвітою та почала читати більше книг , намагаючись бути корисною та освідченою в умовах війни та відновлення після неї. З одного боку це допомагало мені відволіктись від тривожних новин та звуку повітряної тривоги, яка насправді лякає мене донині, а з іншого боку це допомагало мені стати кращою на один відсоток більше, ніж вчора.

Війна негативно вплинула на психічне здоров’я кожного. Проблеми з сном, поява негативних емоцій, депресія, панічні атаки, тривога, страх невідомості поглинає нас з кожним днем ще більше.

Часто відчуваю, як страх чи тривога поглинають мою свідомість, проте саме в таких моментах почала з’являтись внутрішня стійкість та готовність не піддаватись негативнім емоціям та зовнішнім чинникам.

Я зрозуміла, що турбота про психологічне здоров’я також важливе, як і фізичне здоров’я і це не розкіш, а потреба.

Життя у стані невідомості, що буде далі – означає боротись зі своїми внутрішніми сумнівами, страхами та постійно адаптовуватися  до різних особливостей. Війна навчила мене приймати зміни та розуміти, що вони зроблять мене кращою та залишатись гнучким. Тепер я стала краще розуміти, що плани можуть змінитись в будь який момент і не важливо те, що я не можу їх змінити, а важливо моя реакція та відповідь на них, і це не повинно мене зламати.

Я зрозуміла, що в такі моменти важливо та необхідно робити все можливе та не покладати рук.

Саме під час війни ми зрозуміли, хто такі справжні патріоти та що означає ним бути. Патріотизм став нашою силою та  опорою. Це почуття, яке змушує нас продовжувати йти вперед навіть,  тоді коли всі сили вичерпані. На мою думку наш патріотизм проявляється не лише у блакитно-жовтих стрічках, прапорі, калині, пісень на цю тематику, а у самій людині та її ставленні до України, патріотизм – це основа наших духовних цінностей народу, і завдяки патріотизму в нас проявляється усвідомлення причетності до України, цьому й неповторність українців.

Ми повинні зберігати наші національні цінності та пишатись за сою країну, за наших воїнів та звичайних людей, які кожного дня роблять героїчні вчинки.

Однією з частин мого шляху стало мистецтво. Література та музика допомогли мені  знайти втіху та натхнення,  впоратись з моїми емоціями, а особливо з тривогою. Під час цієї війни я почала читати більше книг, а особливо які стосуються війни та людських конфліктів.

Однією з таких книг є «Доця» від пані Тамари Горіх Зерня, в якій вона розповідає про події 2014 року, і тоді я реально занурилась в книгу та відчула емоції, які проживали герої твору.

Література не тему війни дійсно мене зацікавила ,а також книги  про історію України  потрапили до моїх рук, адже якщо людина не знає історії, тоді вона й не розумітиме, чому все так відбувається та чому воно все виникає. Творчість стала способом виразити свої почуття, переживання та емоції, зберегти частинку людяності в найтемніші моменти.

З кожним днем я починаю все більше та більше усвідомлювати, як багато завдячую для військових, для друзів та батьків.

Їхній героїзм, їхня підтримка та віра в майбутнє – це приклад для кожного українця. Я відчуваю вдячність та відповідальність за те, щоб бути гідною них. Незважаючи на всі труднощі, я зберігаю надію на перемогу та щасливе і перспективне майбутнє. Я вірю, що ми відбудуємо країну, і кожен з нас зробить внесок у це спільне майбутнє.

Після війни я хочу допомогти у відновленні України  та я буду робити все, що в моїх силах.

Ці 1000 днів навчили мене цінувати своє життя та життя мого оточення, не здаватись та вірити в свої сили. Мій шлях під час війни – це шлях боротьби і виживання, надії та відданості своєї країни.

Це випробування змінило мене назавжди, але я знаю, що разом з ми пройдемо  шлях до перемоги.