Про вторгнення дізналася вдома, готувалася на День народження зятя. Шокували постійні обстріли, які продовжуються і зараз, бо я живу в незламному місті Нікополі. Шокують смерті людей, особливо знайомих. В нас понад місяць не було води. Кожного дня, після роботи ходили по воду, яку нам привозили, вистоювали великі черги та збирали дощову. Я живу з чоловіком і сином. Вони мені дуже допомагають і заспокоюють. Уламки ракет, які прилітають до нас майже кожного дня, нагадують про війну. Я працюю в лікарні і змінювати професію поки не планую.