Мені 63 роки, я на пенсії. В мене є сім’я, діти в Харкові живуть, один син у Польщі, старший. Я живу сам.

Застала мене війна вдома. Літаки два дні бомбили Охтирку. Пролетіли над хатою, і це було найстрашніше. Я майже в центрі живу, недалеко від універмагу. І от, одна бомба попала в універмаг, а друга - у військову частину.

Шокували звірства, які росіяни творять в Україні: людей вбивають, як собак. Ніякої жалості. Ніякої совісті. От це і шокує.

У нас відключали і воду, і світло. Світло і зараз вимикають, Їжа була. В мене пенсія непогана - на їжу вистачає.

Війна на усіх вплинула. Діти з Харкова виїжджали в Полтавську область, там з друзями жили на якомусь хуторі, але зараз повернулися у Харків. 

Я нікуди не виїжджав. Якось вже змирився. Навчився боротися з стресом. Сам себе налаштовую, що все буде добре.

Війна закінчиться. В майбутньому у дітей буде все добре, країна відбудується, і будемо жити як нормальні люди. Як в Європі - от так мені хочеться.