Коли прийшло повномасштабне вторгнення, я була на 3-му місяці вагітності, і ніяк не очікувала початку війни. Старшій доньці наразі 12 років, а молодшому сину вже рік. З моменту захоплення ЗАЕС, яка знаходиться за 8 км від Нікополя через минуле Каховське водосховище, ми ще жили в місті, але з 13 липня 2022 почалися постійні артобстріли, і жити в такому стресі, наражаючи на небезпеку дітей, було неможливо. Довелося переїхати у село Путилівку, де 2 вулиці і 25 хат. Тут немає друзів у Даші, вона сумує за спілкуванням з однолітками. Вдома ми не були вже 1 рік і 3 місяці.
Шокував початок артобстрілів, ночівля у бомбосховищах і підвалі, врешті житло наше також постраждало від чергового прильоту. Ми стикнулися з нестачею підгузків та сумішей для малого синочка. Нестача, а точніше повна відсутність води, у селі немає водогону. А коли трапився підрив Каховської ГЕС, то взагалі був шок.
Кожна ніч з моменту початку арт-обстрілів була травмуючою, адже дитина вже розбирається коли йде вихід, коли прильот, бачилп світлові "люстри"…
