Ми з Донецької області, з міста Новогродівки. Мені 42 роки, сину – шість. 24 лютого мені зателефонували родичі і сказали, що почалася війна. Ми довго не чекали, вирішили виїхати. Вирішальним моментом став страх за життя дитини і за своє, звісно. Шокували обстріли і взагалі все, що ми бачили в новинах про різні міста.

Ми з Новогродівки до Покровська добралися на автобусі евакуаційному, а звідти виїхали потягом у Львів. Я тут працюю офіційно, у мене постійна робота. Не хочу більше нікуди їхати, хочу тільки повернутися додому. 

Перебування не в рідному місті, не у своїй домівці мене пригнічує. Але мені допомагає віра в Бога і в ЗСУ.

Я кінця і краю цій війні не бачу. Дуже хочеться, щоб якнайшвидше вона закінчилася, і ми могли повернутися додому.