Мені 21 рік, я студентка. Навчаюся в Харкові. В перший день війни була в гуртожитку, і буквально в перший день мені вдалося звідти виїхати й повернутися до рідної домівки. Коли ми під’їжджали до Охтирки, там уже були російські військові, і потрібно було їхати в об’їзд. Було дуже страшно, але все вдалося. 

Я приїхала додому в Сумську область, тут не було світла деякий час, але всього вистачало. 

Наші люди дуже мене вразили. Переважно війна нас згуртувала.

Взагалі ця ситуація викликає шок. Я мрію, що повернуся до Харкова. Уявляю своє життя там. Але я думаю, що коли повернуся, то не зможу там жити, бо в мене в голові будуть кадри війни. Я сподіваюся, найближчим часом вона скінчиться, і майбутнє буде щасливим. Буду працювати на благо України.