Коли дізналися про початок російського вторгнення, ми з сім'єю були вдома. Чоловік поїхав на роботу. Я з старшим сином пішли в магазин, щоб купити якісь запаси їжі та води.

В магазинах були величезні черги і майже вже нічого не було.

Стикнулися з нестачею ліків, майже тиждень ми не могли виїхати в місто, бо були вже окуповані. А коли виїхали магазини, аптеки були пусті. Найбільше шокувало те,що російські війська так швидко до нас добралися.

В перший день, коли йшов бій за Антонівський міст, у нас  не стало ні води , ні газу, ні світла . В місто виїхати не могли, магазини порожні.

Виживали завдяки волонтерам, які якимось чудом до нас проривалися. 

Вдома залишилася свекруха.... Діти дуже тяжко переживають розлуку з домом. Чоловік працює далеко від нас. До війни я була домогосподарка. Наразі доглядаю за мамою. В дочки панічні атаки, її теж не можна залишати. Як буде далі невідомо .. 

Приємним моментом під час війни була зустріч з нашими військовими, коли ми виїхали з окупації. 

Про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року нагадують тільки спогади, які ми переживаємо все знову і знову.