Рано вранці о 5.30 зателефонувала мама і сказала :-"Доню почалася війна"... Для мене це був шок, я не знала що робити, чи збирати дитину до школи??!А потім написали, що до школи не йти, а потім ще й чоловік не пішов до праці...І тоді стало страшно.

На другому тижні війни поїхали до Польщі, бо не могли дивитись як у дитини трусяться руки від вибухів і колотится її маленьке серденько.

Не вистачало води, але добрі люди знайшлися і підкорили нам води. Економили на всьому. Найтяжче було пояснити дитині, чому в неї немає цукерок...

Зараз мої батьки лишаються в окупованій частині. Дуже не вистачає  мами, я навіть подзвонити їй не можу.

Я більше року прожила в Польщі і от коли поверталась додому, побачивши напис Україна, це такі відчуття, серце наче випригувале з грудей, а на очах сльози...І  розумієш ТИ ВДОМА...

Зараз вдома, не працюю, бо не можу залишити доньку саму.

Коли на нашій території припиняться бойові дії і люди повернуться, буду працювати, як і до війни. Я фельдшер ветеринарної медицини. Професію змінювати не планую.

У нас нічого немає, все залишилося вдома, ми як виїжджали, взяли лише документи і дитячий пледик, який донці подарували ще при народженні, так він досі завжди з нами подорожує.

Все зосталось ДОМА.