До війни життя було гарним. Відтоді як розпочалися бойові дії, ми два місяці просиділи з дітьми у підвалі. Зараз ми у селищі Березанка. У мене тут дочка, вони забрали нас до себе. 

24 лютого почало у нас бахкати, влучили в аеродром у Миколаєві. Ми серед ночі прокинулись. Зрозуміли, що розпочалася війна. 

Найприкріше було чути вночі вибухи. Нам допомагали, давали гуманітарну допомогу. Обстріли дуже вразили. У Березанці спокійніше було, ніж у Миколаєві. Шокувало те, що порозбивали Миколаїв: багато будинків, університети. Води немає - ніяк не полагодять. Жахливо вразила насамперед війна.

Нині ми живемо всі разом однією сім'єю.

Онучка маленька і досі прокидається, боїться різких звуків. Психологічно важко. 

Я кожного дня чекаю, щоб війна скінчилась. Просимо Бога, щоб це сталося якомога швидше. Це залежить від наших хлопчиків що там воюють. 

Сподіваюсь, що майбутнє буде хорошим. Ми все відновимо і будемо жити мирним життям.