Живу в Снігурівці. Мені 63 роки. Про початок війни я на роботі дізнався. Я не виїжджав, весь час пробув в окупації.
Води не було, світла теж. І цигарок. Словом, нічого не було. Воду шукали в струмках, так і жили.
Мої двоє дітей на війні, захищають Україну. Вони мені телефонують, ми спілкуємося. Шокувало, коли на Великдень прилетіло. У мене в хаті аж двері відчинилися.
Найщасливіша подія - коли зайшли наші ЗСУ. Я їхав на машині й побачив їх. Дуже радий був.
Мрію, щоб мої діти повернулися з війни, були здоровими та завжди перебували поруч. Оце моя мрія.
