Перший день війни був сповнений думками. Я не знала, що робити. Звісно, було страшно. Ми живемо в Києві.

Шокувала сама думка про те, що люди так спокійно можуть вбивати інших людей. Вони навіть не думають, що вбивають таких же людей, як і їхні рідні.

Приємно вразило те, що пройшов день, а наші хлопці тримались. Потім пройшло два тижні, і хлопці тримались. А зараз вже йде другий рік, і хлопці тримаються.

Мої діти ростуть в Україні, і ми поки що не бачимо варіантів їхати за кордон. Віримо, що ми і наші діти будуть жити у вільній країні.