Альона Вікторівна з чоловіком до останнього не хотіли покидати рідний дім, але були змушені виїхати через постійні обстріли
Ми багатодітна сім’я, у нас троє дітей. Мешкали в селі Мала Токмачка. Жили там до моменту, поки не почалися обстріли. Дітей та батьків ми вивезли відразу, а самі залишалися вдома. Були без світла, води, зв’язку.
24 лютого ми були вдома, збиралися на роботу. Я працюю в школі. Мені мої восьмикласники почали писати, чи йти їм на уроки. Я включила новини і дізналась про війну.
Ми вирішили виїхати, коли снаряди падали дуже близько біля нашого будинку.
У нас є особистий транспорт - ми ним і виїхали в Запоріжжя. Обрали це місто, бо воно недалеко від дому. Сподіваємося, що скоро повернемося в Малу Токмачку. Мою родину війна більше згуртувала.
Поки ми перебували в Малій Токмачці, то там не було жодної гуманітарної допомоги. Світла і газу не було, і зараз немає. Завдяки волонтерам тепер туди надходить гуманітарна допомога. Там залишилось близько трьох тисяч людей.
Найбільша трудність за ці місяці – це те, що я взагалі не бачу майбутнього, не розумію, що робити далі.
Мене шокувало мародерство - що люди виносять і крадуть все із хат.
Хотілося б, щоб війна скінчилась сьогодні, але з урахуванням наших реалій – хоча б до кінця року.
