Корнієнко Наталія, 10 клас, Гречаноподівський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе — Сокол Зінаїда Григорівна

"1000 днів війни. Мій шлях"

«Буде тобі, враже, так, як відьма скаже», — лунає пісня. А в мене сльози, розпач, злість... А чи могла я коли-небудь навіть подумати, що зустріну у своєму житті віч-на-віч війну?!

Скільки горя! Скільки втрат! «Ми їх не пробачимо! Дорого заплачено!»… Ціна нашого шляху захисту і оборони – Алея Слави у моєму селі, де такі рідні, до болю знайомі обличчя односельців.

Я чую стукіт їхніх сердець... Вдивляюсь в обличчя. Такі добрі очі! Вони ж народжені не для війни, не для смерті!

Влучно про це у Ліни Костенко: «І жах, і кров, і смерть, і відчай, і клекіт хижої орди, маленький сірий чоловічок накоїв чорної біди». Знищити мій народ, мою націю прагне «звір огидної породи». Чому? Фашистські амбіції головного правителя московитів перейшли Рубікон. Лише зараз розкрилася їхня сутність Авеля та Каїна до ближнього народу.

1000 днів… Море пролитих сліз, океан горя людського: сердець розбитих, нездійсненних мрій, біль розставання, крики дитячі, відчай в очах. Білими нитками зросила сивина скроні і старих, і молодих.

Шлях українців за свою незалежність та свободу гартує, об’єднує нас, сталить наш нескорений дух, закладений ще козацькою славою. Вірю в кожного захисника! Пишаюсь ними. Доземно вклоняюсь за захист. Щира подяка за силу, любов, віру, мужність.

70 тисяч жінок тримають стрій разом з чоловіками. Мадонни сьогодення підставили плече, таке тендітне, проте таке надійне. Де взяти таких слів, щоб вони відчули мою вдячність?!

Я несказанно буду почуватися щасливою, коли всі захисники і захисниці повернуться додому живими. Як я зустріну перемогу? Плакатиму від щастя. Обійматиму всіх, хто вистояв, не зламався, хто пережив знущання, тортури, а особливо ніжно пригорну до свого серця тих, хто повернувся з полону, бо їхнє тіло і душа трималася на волосинці, — це над ними висів Дамоклів меч.

Вірю: перемога за нами! Слава Україні! Героям слава!